Серія Silent Hill завжди славилася здатністю зачепити всі почуття гравця, викликаючи тривогу, страх і навіть жах. Будь це туманні вулиці Сайлент Хілла або іржаві, індустріальні коридори Іншого світу, персонажі - звичайні люди, абсолютно не пристосовані до того, що відбувається, потрапляли в ситуації, які було неможливо контролювати, і були змушені виживати будь-яким можливим шляхом. Це, в свою чергу, викликало паніку і занепокоєння у гравця, адже ні він, ні самі герої ніколи не могли бути впевнені, що вийдуть з чергового бою цілими і неушкодженими.
На жаль, грі Silent Hill: Homecoming, випущеній Konami Digital Entertainment для PlayStation 3, Xbox 360 і Microsoft Windows не вистачає саме цих емоційних і психологічних елементів. У той час, як чудовиська і дивні локації присутні тут в належних кількостях, результат роботи студії Double Helix Games попросту не здатний налякати гравця, що для гри з такої серії є величезним розчаруванням, яке не приховати навіть за щільною завісою туманів. Більш того, версія для PC відштовхує явними проблемами з керуванням і візуалом.
У центрі сюжету перебуває Алекс Шепард, колишній солдат, одержимий дивними кошмарами, які переслідують його не тільки уві сні, і в яких нерідко фігурує його молодший брат Джошуа. Нарешті, повернувшись до рідного міста Шепардс Глен, він розуміє, що вдома діється недобре - постійно пропадають люди, і серед них маленький брат і батько Алекса, в місті панує безлад і розруха, а по його вулицях блукають дивні істоти. Намагаючись розібратися в тому, що відбувається, він за час гри розкриває темний секрет Шепардс Глен, зв'язок міста з Сайлент Хіллом і роль, яку в усьому грала його сім'я. Сюжет досить гарний, і гравці, знайомі з іншими історіями серії, зможуть по-новому поглянути на багато подій в них.
Silent Hill: Homecoming не намагається радикально змінити звичний всесвіт, періодично намагаючись прив'язати пригода Алекса до канону франшизи, але результат скоріше виглядає як блякле копіювання попередніх ігор серії або побічна лінія куди більш розгорнутої і цікавої історії. Незважаючи на всі старання розробників, головний поворот Homecoming можна легко обчислити заздалегідь, в результаті чого задумане одкровення не вражає. Протягом всієї гри сюжет збивається з ритму і занадто повільно розвивається, хоча ближче до кінця починає виправлятися і стає навіть цікавим. Крім кількох камео і короткої згадки Сібіл, більшості звичних моментів тут немає взагалі. Алесса і Далія так і не з'являться і навіть Пірамідоголовий виглядає скоріше запрошеним для фанатів гостем, хоча ближче до кінця йому дістанеться непогана сцена.
У той же час відходження від відомих персонажів і елементів, і навіть простий і штампований сюжет не змогли б по-справжньому нашкодити грі, збережи вона найстрашніші аспекти франшизи, які просто відсутні. Розташування "страшилок" разюче передбачуване і викликає здебільшого позіхання, від жанру survival horror залишились ріжки та ніжки, а вся увага віддана action / adventure. Гра намагається нагнати страху темрявою - слабкий промінь ліхтарика ледь розсіює темряву і навіть з максимальною яскравістю екрану важко побачити щось попереду, але це викликає скоріше роздратування, а не тваринний крижаний жах, властивий попереднім частинам.
Послаблює рівень страху і той факт, що Алекс дуже непогано може дати відсіч своїм супротивникам. На відміну від попередніх протагоністів, він - тренований солдат зі значними бойовими навичками. Він може завдавати швидкі або сильні удари, або перетворювати кілька атак в комбо-прийоми. Крім того Алекс здатний змінювати ціль, що добре допомагає утримувати подалі монстрів, які так і норовлять оточити Вас і вдарити ззаду. Та й потреби перетворюватися в боксерську грушу для супротивників немає - Алекс здатний ухилятися від ударів і навіть контратакувати, якщо ворог схибить. Завдяки цьому при належної обережності Ви можете розправитися з багатьма чудовиськами, залишившись без єдиної подряпини.
Ви не обмежені зброєю ближнього бою - на протязі гри Алексу будуть зустрічатися пістолети, рушниці і гвинтівки, які згодом навіть можна буде покращувати. Проблема полягає в тому, що Алекс дуже добре поводиться з отриманою зброєю. Незвичні до боїв протагоністи перших частин ледь вміли стріляти і в ціль попадали тільки при певній удачі, під час проходження потроху набираючись цінного досвіду. Приціл ж Алекса твердий, і Ви можете без зусиль відстрілювати монстрів або цілитися в певні частини їхніх тіл. Це робить бої куди менш небезпечними і напруженими, а якщо ще й віддавати перевагу ближньому бою замість стрільби, у Вас залишиться досить куль для босів.
У попередніх іграх безпорадність була вашою вірною супутницею, бої були напруженою боротьбою за виживання, а аптечки - найбільшою цінністю. Попередні протагоністи були звичайними людьми в небезпечному і чужому їм світі, для яких небезпеку представляло практично все. Тут цього немає, а монстри є всього лише дрібними перешкодами на шляху з точки А в точку Б, від яких потрібно скоріше позбутися. Остаточно хрест на психологічному хоррорі ставить нова сироватка доктора Кауфмана, яка здатна не просто відновити шкалу здоров'я, а й підняти її на час всього проходження.
Гра, втім, не обмежується простим ланцюжком боїв. Коли Алекс не трощить сталевою трубою нещасних монстрів, він досліджує вулиці і будинки Шепардс Глен, намагаючись розібратися, що ж сталося в місті за його відсутність. Тут зброю ближнього бою можна використовувати для того, щоб прорубуватися через забиті двері, прорізати гобелени і відкривати застряглі двері. Інформацію про те, що відбувається в місті Ви дізнаєтеся поступово - записки, листи, щоденники, картинки і навіть записи на касетах допомагають розвинути історію і навіть розібратися в головоломках. Останні варіюються по складності, і до кінця гри стають дуже заплутаними, але при цьому захоплюючими. У разі помилки багато з них не можна пройти заново, отже перед початком нової спроби варто зайвий раз зберегтися.
Homecoming радує гравців яскравою, детальної картинкою - після удару по ворогах видно завдані збитки, особливо якщо атакувати їх сокирою або ножем, а для кожного типу зброї є свої анімації. Якщо вже згадати монстрів, то створіння, що заполонили вулиці Шепардс Глена, Сайлент Хілла та Іншого світу виглядають цілком непогано, від багаторуких сіамських близнюків, до медсестер, які пересуваються рвано і смикано. Боси виглядають унікально і детально, змінюючись з кожним нанесеним ударом. Розробники запозичили кілька вдалих ідей і з фільмів - наприклад, тут реальність обсипається, немов стара штукатурка, ефектно відкриваючи Інший світ. Чудова робота зі світлотінню дозволяє місту стати живим і реалістичним, і навіть старі добрі штампи серії на кшталт надмірного туману і зернистої плівки виглядають набагато краще.
У той же час позитивне враження блякне через проблеми з ліхтариком, який майже не допомагає орієнтуватися в темряві. Мова персонажів в кат-сценах нерідко погано синхронізована з рухами їх губ, і не дивлячись на виразність лицьових анімацій, текстури їх одягу не вражають. Те ж саме стосується і нереалістично рухомих тіней, які періодично стають пікселізованими і тремтячими, навіть коли персонаж спокійно стоїть.
Звичайно, справжньою зіркою гри, як і всієї франшизи, є музика Акіри Ямаока (Akira Yamaoka). Мелодії атмосферні, похмурі і разюче красиві, але через втрачений психологізм геймплея, саундтрек здається злегка недоречним. Найчастіше він дуже хороший для багатьох бляклих сцен, і в якийсь момент створюється відчуття, що музика намагається змусити Вас почувати куди більше, ніж дозволяють обмеження гри. Акторська гра, навпаки, цілком середньостатистична, і, хоча не дратує, захопитися нею теж не можна.
Гра намагається підлаштуватися під всі стандарти серії, але через відносну невразливість протагоніста і втрачену атмосферу зробити це ніяк не виходить. Страху просто нізвідки взятися, коли бачиш, що проти звичайної, нехай і добре навченої людини, мало які інфернальні чудовиська здатні встояти. І якщо в суперницькій серії Resident Evil монстри з самого початку закушували спецназівцями, місцеві істоти після сутичок з Алексом викликають швидше співчуття.
Там, де попередні гри полюбляли тонкі натяки, Silent Hill: Homecoming виглядає скоріше пародією, зліпленою зі шматків різних частин і замість відсилань чи не безпосередньо викладає весь підтекст гравцеві. В результаті, якщо Ви хочете зіграти в витончено діючий на нерви психологічний хоррор, настільки улюблений шанувальниками серії, тут Вам шукати нічого. Але в той же час Silent Hill: Homecoming є цілком стандартним екшном з хорошою графікою і чудовим саундтреком, за яким можна непогано провести десяток годин.
- гарна візуальна складова
- саундтрек від Акіри Ямаока як завжди чудовий
- відмінний дизайн локацій
- затягнутий сюжет
- взагалі не лякає
- проблеми з управлінням у версії для PC
- бої занадто легкі
Коментарі