Гра Castlevania: Symphony of the Night серйозно змінила серію, котра ще у 1997 році була найвідомішою франшизою Konami. Symphony of the Night, натхненна добросовісною класичною Super Metroid, створила неминучу тенденцію з подальшими релізами Castlevania. Вона взяла серію, відому своєю виснажливою складністю і лінійністю, і замінила її геймплеєм, заснованим на дослідженнях і RPG елементах. Результати були приголомшливими: Symphony of the Night по праву вважається не тільки кращою грою серії Castlevania, а й однією з кращих ігор всіх часів. Звичайно, вона породила цілий ряд портативних ігор за своїм зразком. І практично кожна з цих ігор набагато перевершує Castlevania: Lords of Shadow - Mirror of Fate.
Коротше кажучи, Mirror of Fate страждає від тривожної кризи ідентичності. Опинившись між високоякісним переосмисленням серії Castlevania розробниками MercurySteam в грі Castelvania: Lords of Shadow і видатною спадщиною, залишеною портативними іграми, керованими Коджи Ігарасі (кращі з них доступні як на Game Boy Advance, так і на Nintendo DS), Mirror of Fate є заплутаною, зрідка приємною грою. Вона намагається черпати натхнення одночасно з Lords of Shadow і Symphony of the Night, але в кінцевому підсумку розчаровує шанувальників обох ігор. Гра не сфокусована, сіра і нудна.
Ми граємо за чотирьох різних персонажів, які будуть добре знайомі фанатам Castlevania. Графіка - стандартна для Nintendo 3DS, в той час як в кат-сценах використовується унікальний художній стиль з озвученням, яке місцями буває навіть дуже хорошим. Що в цій грі погано, так це історія, яка є безглуздим і нецікавим безладом. Заплутаний, майже нелогічний сюжет погіршується ще й тим, що головні герої - це улюбленці фанатів Castlevania - від Саймона і Тревора Бельмонта до Алукарда і Сіфи. Але в контексті цієї гри і цієї історії, навіть таким знайомим і улюбленим персонажам досить важко співпереживати.
Крім презентаційних питань, де Mirror of Fate дійсно починає розвалюватися, проблема полягає ще й в тому, як відбувається сам геймплей. Для початку грі не вистачає жорстких, послідовних елементів управління, які є відмінною рисою портативних ігор Castlevania, які були до цього. Бій здається абсолютно випадковим. Ви можете легко боротися з деякими ворогами (невеликою кількістю в основному нецікавих супротивників) в один момент, а потім почати програвати раз за разом не тому, що Вам не вистачає навичок, а тому, що гра настільки непостійна. Виявлення попадання, як при нанесенні, так і при отриманні шкоди, також здається ненадійним. Той факт, що Ви змушені використовувати круговий майданчик 3DS замість направляючої для переміщення персонажа, тільки посилює ці та інші проблеми. У грі, в якій потрібно битися у 2D-площині, необхідний високий рівень складності ігрового процесу, якого тут просто немає.
Схоже, розробник скромно визнав повну відсутність надійної бойової механіки в своїй грі, розробляючи сміховинні поєдинки з босами. В іграх Castlevania старої школи бої з босами були по-справжньому серйозними: вони змушували Вас зупинитися і дійсно задуматися про подальші дії. В іграх типу Metroidvania, щоб перемогти в битвах з босом, потрібна тактична проникливість, відповідне обладнання та рівень гравця. У Mirror of Fate вміння не є важливою якістю; обдурити систему можна, і це дуже легко зробити. Ви можете вивчати босів, як в будь-який старій грі Castlevania, але можете застосувати грубу силу, щоб дістатися до наступної точки. Ви вмираєте, відроджуєтеся і відновлюєте боротьбу з босом, у якого шкала здоров'я не поповнилась, і намагаєтеся повторити спробу, поки він не помре. Якщо цього було недостатньо, випадкові виснажливі події швидкого часу гарантують, що практично ніхто не буде насолоджуватися цими боями.
Ще є середовище, яке Ви будете досліджувати. Одна з найголовніших речей в будь-якій грі серії - це замок або, принаймні, його околиці. Готична, східноєвропейська, наповнена жахом обстановка Castlevania дійсно захоплююча, і так було завжди. Згадайте Castlevania III: Dracula's Curse та те, наскільки дивовижними були ці особняки, або яким сюрреалістичним було повернення в замок, який Ви зруйнували в оригінальній грі. Або поверніться до Castlevania III: Dracula's Curse і до того, яким захоплюючим і майстерним чином уявлялася нелінійна подорож з селища Варакія в глибини замку Дракули. Чорт забирай, подумайте про Symphony of the Night або її портативні аналоги, про те, наскільки яскравою і чіткою була графіка, наскільки добре продуманими і різноманітними були замки і як сильно Вам хотілося досліджувати кожен їх закуток.
Тоді погляньте на нецікаві, тужливі і одноманітні локації Mirror of Fate. Це все дуже буденно для гри Castlevania. Різні частини замку зливаються в якусь темряву; це майже нагадує мені про необхідність грати в Castlevania: Circle of the Moon на GBA під лампою, за винятком того, що цю гру можна виправдати системою, яка не має підсвічування. У Mirror of Fate немає ніякого виправдання, крім відсутності художнього керівництва. У цьому світі немає нічого захоплюючого, крім випадкового погляду на велич здалеку, зазвичай, коли Ви дивитися на вежі замку і літаючі опори на задньому плані.
Замок також не надто густо наповнений ворогами, даючи Mirror of Fate відчуття порожнечі, що сильно відволікає від передчуття, яке ми повинні відчувати, граючи в Castlevania. Небезпека не ховається за кожним кутом - вона прихована в встановлених 2D-аренах, які не дають Вам діяти до тих пір, доки вороги не будуть переможені. Як тільки це буде зроблено, Ви можете буквально пробігти (або перестрибнути) практично будь-якого ворога, з яким Ви зіткнетеся. Вбивство цих ворогів винагороджує Вас дорогоцінною сутністю, яка підвищує рівень Ваших персонажів. І це піднімає абсолютно новий набір проблем.
З одного боку, система прокачування не підходить для такої гри. Немає статистики, в яку потрібно вникати, немає обладнання або предметів, які можна знайти і перемкнути (за винятком потреб кожного персонажа, таких як свята вода або обмежувач часу), нічого, крім рухів, подібних God of War, які відкриваються по мірі підвищення рівня, щоб доповнити неясне відчуття, що Ваші персонажі стають сильнішими. І Вам ніколи не доведеться використовувати ці ходи, щоб виграти.
Тим часом, наявність чотирьох ігрових персонажів також є проблемою. Це не схоже на Castlevania III, де найцікавіше - досліджування разом з Тревором, Грантом, Сіфою і Алукардом. Тут персонажі замкнені в одній з чотирьох дій в історії, і як тільки Ви дійсно почнете відчувати одного персонажа, Ви повинні перейти до наступного. Крім основних атак на основі Батога, всі ці персонажі використовують певні предмети, зброю і навички, які не можна обміняти. Тому, як тільки Ви звикнете кидати сокиру, поливати все святою водою або використовувати світлі / темні ефекти, Ви більше не зможете їх використовувати, якщо не повернетесь до конкретного акту.
Найбільша ганьба Mirror of Fate - то, що його серце знаходиться в правильному місці. Наскільки я можу судити, MercurySteam доклали усіх зусиль, щоб намітити свій власний курс з портативною Castlevania, який запозичує велич, що була до нього, але не копіюючи її. Але, йдучи второваним шляхом, студія в кінцевому підсумку розгубила то, що зробило Castlevania такою величною. Акцент на фрагментованному дослідженні і дрібному прокачуванні є повною протилежністю того, що такі любителі Castlevania, як я, люблять, хочуть і очікують. Проходження Mirror of Fate зайняло в мене трохи менше ніж дев'ять годин з 88-відсотковим рейтингом завершення, і мені було потрібно не більше години, щоб дійти до 100%. Але гра настільки тьмяна і нецікава, що бажання проходити її всю майже немає. Заради цікавості, або в очікуванні чогось більш достойного можна спробувати зіграти, проте я впевнена, що шанувальники цієї легендарної серії будуть так само розчаровані в Mirror of Fate, як і я. На жаль.
- хороше озвучування і гарні кат-сцени
- сірі і тьмяні замки, які абсолютно не цікаво досліджувати
- бої з босами занадто легкі
- не зручна система управління чотирма персонажами
- історія заплутана і місцями дурна
Коментарі